Денис Гармаш: Легіонери слабенько вчать мову

Гравці такого калібру завжди нарозхват, і єдиний вихідний, який інколи випадає за кілька тижнів, їм важко присвятити особистих справах - вистачає громадських заходів. Один з них у вівторок і відвідав півзахисник київського «Динамо» Денис Гармаш. Але перед цим, як і обіцяв ще до поєдинку з «Металістом», приділив час читачам газети «КОМАНДА».

Півзахисник київського «Динамо» Денис Гармаш розповів багато цікавого зі своєї підготовки до матчів та інші ігрові аспекти поточного сезону.

- Денис, як ти зазвичай проводиш свій вихідний?

- По-всякому буває, але, як правило, вдома.

- Любиш довго поспати?

- Коли як. Я не можу себе віднести ні до жайворонків, ні до сов. Після матчів, як і більшість футболістів, довго не можу заснути - годин до чотирьох ранку. Ось тоді, якщо немає тренування, можу спати до обіду. А зазвичай прокидаюся близько 10-ти.

- Що їси на сніданок?

- Я не люблю зранку їсти, але якщо доводиться, то вживаю традиційні страви - яєчню, йогурт.

- А в день гри?

- Те ж саме. Перед матчами я мало їм. Легкий сніданок, а на обід - бульйон і макарони. Поки так, а з часом, може, щось зміниться. М'ясо, наприклад, почну їсти.

- У твоїй поведінці на полі зміни вже помітні. Раніше ти міг заробити сім фолів за один поєдинок, а тепер-за чотири тури...

- Так, але в останніх двох матчах я отримав два попередження.

- По справі?

- У Дніпропетровську - ні. Я б ту жовту картку взагалі анулював. Йшов від зіткнення, закрив очі, а м'яч потрапив мені в плече... А взагалі... За час тривалої паузи, пов'язаної з травмою, я переглянув свої погляди на багато речей. Хоча у попередній ігровий ритм повністю ще не увійшов. Так що не будемо поспішати з висновками (посміхається).

- Але ти перестав сперечатися з арбітрами!

- Так адже нас і стали судити інакше. Поки що жодних питань, все об'єктивно. Раніше все було по-іншому.

- Після резонансного видалення в поєдинку з «Шахтарем» ти часто перетинався з Юрієм Ваксом?

- Три рази він нас вже судив.

- Ти казав, що не даси йому руки...

- Говорив, але перед початком матчу, коли йде привітання команд і арбітрів, це є обов'язковою процедурою. У мене не було вибору. Так що подав, тому що треба було подати.

- Не розмовляли?

- Ні.

- Як ти думаєш, що, крім суддівства, може завадити «Динамо» на фініші чемпіонату?

- Гра і результати наших конкурентів. Але ми віримо в свої сили.

- Чого не вистачає вашій команді?

- Мені складно судити, але, напевно, існують питання з нашим діям в обороні. Треба якось зіграти на нуль. А в іншому, мені здається, великих проблем немає. Ми намагаємося проводити швидкі контратаки, діяти через фланги. Забиваємо справно.

- Можна сказати, що «Динамо» вже десь поруч з тим футболом, який хоче бачити його головний тренер?

- Не знаю. Вимоги наставника нам зрозумілі, і все залежить від самих гравців. Ми виходимо на поле і втілюємо в життя те, що хоче тренерський штаб.

- Тобі легко працювати з Олегом Блохіним?

- Нормально. У мене до нього претензій немає. У футболіста, в принципі, не може бути претензій до тренера. Думаю, так відповість будь-який гравець.

- Вам часто доводиться спілкуватися?

- У робочому порядку. Наставник викликає нас на індивідуальні бесіди, пояснює, як потрібно правильно діяти, які перекривати зони.

- В останніх поєдинках ти діяв на різних позиціях - спочатку грав ближче до нападника, потім сідав на місце опорного півзахисника. Де тобі зручніше?

- Для мене це не має значення. Я знаю одне - завжди потрібно допомагати обороні. А в матчах з сильними суперниками робити це набагато частіше.

- Наскільки у вас згуртований колектив за межами футбольного поля?

- Не мені про це судити, але у нас цілком нормальна, дружня команда.

- Коли ви в останній раз збиралися?

- Не пам'ятаю. Це буває нечасто, але ми збираємося.

- Легіонери теж приїжджають?

- По можливості.

- З ними можна поговорити по душах?

- Звичайно. Тільки спочатку потрібно підучити їх мову (посміхається).

- А вони чого не вчать?

- Вчать, але, напевно, не виходить. У всіх по-різному, але найпоширеніші слова і фрази знають усі...

- Денис, в поєдинку з «Металістом» ти забив свій перший гол у нинішньому чемпіонаті. Думаю, ти не сильно задоволений своєю результативністю?

- Так, є таке. Моментів вистачає в кожному матчі, але не більше двох м'ячів за сезон, здається, ще не забивав. Буду працювати над реалізацією.

- До речі, на кого ти ставиш в бомбардирських перегонах у цій першості?

- Впевнений, що Марко Девіча точно випередять, але хто саме, судити не беруся. Сподіваюся, це буде представник «Динамо» - Андрій Ярмоленко або Дьемерси Мбокані.

- Складається враження, що в збірній ти дієш набагато результативніше. Чому так відбувається?

- Насправді це враження помилкове - за національну командуючи поки забив всього один м'яч (посміхається). Хоча якщо дивитися на участь в гольових атаках, результативні передачі, то частка істини в цьому є.

- Багато динамівці відзначають, що в збірній їм діяти простіше...

- Мабуть, я з ними погоджуюся. Не знаю, чому, але в цій команді дійсно грається якось легко. Може, тому що всі свої хлопці, ми давно один одного знаємо. Багато років разом виступали ще в «молодіжці».

- Можливо, впливає і тактичний фактор, адже збірна, як правило, діє строго від оборони?

- Припускаю, що це теж одна з причин. Наші колективні дії у національній команді часом налагоджені до автоматизму.

- Зізнайся, у тебе був хоч мізерний шанс відновитися до поєдинків зі збірною Франції?

- Напевно, не було (зітхає). Все йшло добре, нога вже не турбувала, але був присутній якийсь психологічний бар'єр. Навіть накульгував якось по інерції...

- Важко було спостерігати за матчами з французами?

- За першим - ні. А ось як тільки почалася друга гра, відразу з'явилася тривога. Зі стартових хвилин.
Мені здається, що ми в першу чергу програли в підготовці між цими двома зустрічами. Рано стали замовляти квитки в Бразилію, і вся ця ейфорія, яку підтримали ЗМІ, завадила команді. Не хочеться згадувати про це, хоча збірна провела прекрасний рік.

- За кого будеш вболівати на чемпіонаті світу?

- Напевно, за англійців. Складно їм буде, але нехай вони вже щось виграють.