Легіонер "Говерли": Ваш чемпіонат дуже контрастний

Переможець бундесліги, екс-футболіст дортмундської «Боруссії» та молодіжної збірної Франції Дем’єн ле Таллек розповідає про свої будні в Ужгороді, ділиться планами на майбутнє та згадує події не так давно минулих днів

«У першій лізі не гратиму»

— Дем’єне, для початку поясніть, як донедавна футболіст найсильнішої команди Німеччини опинився в стані аутсайдера чемпіонату України?

— У мене був дуже нелегкий період, який, на щастя, вже позаду. А чому опинився в «Говерлі»? Відповідь проста: хотів грати. Були й інші запрошення, але відгукнувся саме на пропозицію з Ужгорода.

— Ризикну припустити, що на ваше рішення вплинула присутність у клубі німця Давида Одонкора, ще одного екс-футболіста «Боруссії»…

— «Уплинула» — це навіть не те слово. Скажу більше: якби не Давид, то я би й не перебрався до «Говерли».

— Одонкор вам пояснив, що Ужгород — то не терра інкогніта, а пристосоване до життя місто?

— Давид узагалі добре охарактеризував клуб й усе, що з ним пов’язане.

— Бачу, він не скупився в епітетах, адже ви відразу підписали довготривалий контракт…

— Так, він чинний до 2014 року.

— Виходить, плануєте залишитися в клубі навіть у випадку вильоту з прем’єр-ліги?

— Ну, не знаю… У першій лізі, якщо чесно, виступати бажання немає. Тим паче, що дефіциту в запрошеннях також немає. Зрештою, у нас цілком реальні шанси навесні вибороти місце в елітному дивізіоні на наступний сезон.

«Арбітри проти нас? Це радше — збіг обставин»

— Стандартне запитання для кожного легіонера: що знали про Україну загалом та конкретно — про ваш клуб до переходу?

— Зізнаюся, знання були мінімальними.

— Деякі іноземці досі вважають Україну частиною Росії. Незалежність нашої держави не стала для вас новиною?

— Та ні, це той мінімум, яким володів. Іще знав, що такі клуби, як «Шахтар» та «Динамо»,
— з України.

— Розкажіть, яке враження справляє на вас «Говерла» саме як футбольний клуб: починаючи з умов для тренувань та закінчуючи стадіоном? Проводити аналогії з Дортмундом, певне, буде зайвим…

— Так, подібні аналогії точно недоречні, бо порівняння неможливе. «Боруссія» — це великий клуб із 80-тисячним стадіоном, котрий заповнюється на кожному матчі, незалежно від суперника.

— Як вважаєте, в Україні є клуб такого калібру?

— Я, звичайно, в місцевих реаліях ще не дуже розбираюся, але здається мені, що таким є хіба що донецький «Шахтар».

— А яку характеристику можете дати українському чемпіонату? Маю на увазі не лише якусь окрему рису, а відразу кілька: і загальний рівень, і атмосферу на матчах, і стадіони…

— По-перше, ваш чемпіонат дуже контрастний. Пояснюю: чотири, від сили — п’ять команд дуже сильно випереджають решту клубів.

— Ну, донедавна вважалося, що в нас є лише два ФК, а всі інші — відстали…

— Розумію, але все одно саме такий контраст звернув на себе увагу. Загалом, щодо рівня гри, то з «висоти» 15-ї сходинки, мабуть, слід говорити, що рівень — високий. Принаймні, більшість команд демонструють кращу гру, ніж ми, судячи з турнірного становища.

Щодо стадіонів, то тут ситуація така ж контрастна, як і на клубному рівні. Є кілька гарних, великих, комфортних арен, але, водночас, присутні й невеличкі та відверто некрасиві стадіони.

— Не провокуватиму вас запитанням про ваш домашній стадіон…

— Дякую за розуміння (сміється).

— Які у вас взаємини з паном Севидовим?

— Нормальні, робочі.

— Мовний бар’єр відчутно впливає?

— Ми не щодня спілкуємося, тому не сказав би, що якось сильно впливає.

— Пан Севидов та керівництво ужгородців нерідко скаржаться на упереджене ставлення арбітрів до «Говерли». Відчули на собі це?

— Хм… Помилки, звісно, трапляються й, на жаль, їх чимало не на нашу користь, але саме упередженим ставленням я би це не назвав. Судді всюди помиляються, тут нічого екстраординарного немає.

— А нинішнє місце «Говерли» в турнірній таблиці, на вашу думку, справедливе?

— Ні. За грою ми виглядаємо не гірше кількох команд, що перебувають вище за нас.

— У чому ж тоді причина?

— Не таланить нам. Сподіваюся, навесні ситуація зміниться.

— Розкажіть про ваше нефутбольне життя в Ужгороді. До слова, бачив у вашому «Твіттері» фотографію з нічного клубу, де ви відпочиваєте разом із Одонкором…

— Так, іноді дозволяю собі розслабитися. Не бачу нічого кримінального в тому, щоби після гри випити келих пива. Безперечно, без зловживань.

— Якщо підбивати підсумок першої частини нашої розмови: ви щасливі в Україні?

— (Після паузи). Так, бо тут я, нарешті, зумів стабільно виходити на поле та робити те, що вмію найкраще. Запевняю також, що це не мій максимум. Тому, мабуть, щасливий.

«Скаути «Боруссії» помітили мене в Донецьку»

— Яким чином ви опинилися в «Боруссії»?

— Хех, тут така цікава історія з українським слідом: справа в тому, що селекціонери дортмундського клубу звернули на мене увагу, коли виступав на чемпіонаті Європи-2009, що проходив саме в Донецьку та Маріуполі. Ваша збірна на тому турнірі тріумфувала.

— Читав, що в ті часи вас навіть особисто Арсен Венгер мав бажання до «Арсеналу» переманити…

— Було таке, але, зрештою, опинився в «Боруссії».

«За порадою звертався до Ісмаеля Бангури»

— Не можу не спитати про Юргена Клоппа. У чому його секрет?

— Про Клоппа можу розповідати довго. Це — найкращий тренер, із яким мені доводилося співпрацювати. На мою думку, головна фішка Клоппа полягає в його здатності знайти спільну мову з футболістами

— Як Клопп відреагував на ваш трансфер до «Говерли»?

— Сказав, що найголовніше зараз для мене — це отримувати постійну ігрову практику.

— Щодо цього тренера ходить чимало легенд. Якось дивився про нього сюжет по телебаченню, де розповідали, що він може прямо на тренуванні стати біля гравців і закурити. Це правда?

— Ну, не знаю, що там показували, але я свідком подібної ситуації не бував. Клопп може покурити хіба що після матчу чи до нього.

— Одного разу навіть виходили за «Боруссію» в Лізі Європи — проти львівських «Карпат» у Дортмунді…

— Добре пам’ятаю той матч! У Львові «Карпати» нас ледь не обіграли, а ось удома ми їм шансів уже не залишили.

— До слова, вас можна вважати бодай формальним чемпіоном Німеччини сезону-2010/2011?

— Формальним можна — принаймні медаль у мене є. Фактично же, мій внесок у той титул — мізерний.

— Чому вирушили до французького «Нанту»?

— А я й не горів бажанням туди переїжджати — хотів залишитися в Дортмунді та чатувати на свій шанс. На жаль, керівництво клубу вирішило, що саме такий варіант буде оптимальним.

— Знаю, що в цьому французькому клубі виступали пліч-о-пліч з Ісмаелем Бангурою. Знаєте, що він провів кілька успішних сезонів у складі київського «Динамо»?

— А я з ним знайомий ще здавна — відтоді, коли починав кар’єру в «Ренні», а Бангура був основним форвардом. До речі, перед переїздом до «Говерли» мав коротку розмову з Ісмо — він мені всіляко нахвалював український варіант.

— Не обманув?

— Ні-ні (сміється).