Екс-захисник київського „Динамо” й московського „Локомотива” Родольфо, який зараз захищає кольори Васку да Гама, дав ексклюзивне інтерв'ю Football.ua.
- Ви провели в Києві два з половиною роки. Чим запам'яталося вам цей час?
- Без зайвої лестощів скажу, що цей період згадую тільки з позитивної сторони. У „Динамо” прекрасна інфраструктура та всі умови для плідної роботи, а працівники клубу мені у всьому допомагали на початковому етапі. Звичайно ж, згадую три кубкових титулу - двічі з „Динамо” я виграв Кубок України і ще раз Суперкубок. Шкода тільки, що чемпіоном не став.
- Не шкодуєте, що тоді в 2004 році прийняли пропозицію „Динамо”? Адже тоді вас запрошували й інші клуби ...
- А чому шкодувати? Україна дала мені хороший досвід, і я тут почував себе, як вдома. Повірте, будь-якому з бразильських гравців можу розповісти про вашу країну тільки хороше, якщо у мене будуть питати поради. Що стосується „Динамо”, то для мене цей клуб назавжди залишиться великим.
- У Києві вам довелося попрацювати під керівництвом відразу чотирьох тренерів - Михайличенко, Сабо, Буряка і Дем'яненко. Хто з цих фахівців справив на вас найбільше враження?
- Звичайно, Сабо. Це саме він остаточно сформував з мене професійного футболіста, багато в чому змінивши моє ставлення до роботи. Я багато чому навчився у Сабо і щиро йому за це вдячний.
- Тим не менше адаптація бразильців в київському клубі була дуже непроста. Подейкують, що всі бразильці вели себе дуже закрито і не йшли на контакт з іншими гравцями, а іноді такий поділ на угруповання закінчувався бійками ....
- Всяке бувало ... Особисто я ні з ким з місцевих гравців проблем не мав. Звичайно, поява зарубіжного гравця може викликати дискомфорт у старожилів команди, і це абсолютно нормально. У такій ситуації важко бути друзями, але на полі ми намагалися підтримувати один одного і стояти за партнера стіною.
- І все-таки, чому ви вирішили змінити „Динамо” на „Локомотив”?
- Скажу відверто, відносини з Анатолієм Дем'яненком у мене не склалися. У липні 2006 року, коли народилася моя дочка Бренда, я перебував на зборах в Австрії. Я просив відпустити мене в Бразилію, щоб бути присутнім при пологах, однак Дем'яненко відповів відмовою. Потім був Кубок Першого Каналу в Ізраїлі, коли всі матчі турніру я просидів на лавці, тому, коли надійшла пропозиція з Москви, я довго не думав.
- Сьомін особисто наполягав на вашому переході ...
- Так, Сьомін був найнадійнішим тренером в моїй кар'єрі. Він завжди однаково ставився до всіх футболістів, незалежно від національності. У „Локомотиві” він забезпечив мене підтримкою і умовами, що мені залишилося тільки думати про футбол. Мабуть, це найкращий тренер, з яким я працював за межами Бразилії.
- Після того, як Сьомін прийняв київське „Динамо”, миттю поповзли чутки, що ви повернетеся в „Динамо”. Чи були переговори?
- Не хотілося б це коментувати. Я був би дуже радий, якби це сталося, тому що в мене велика любов до київського клубу, який відкрив для мене двері за межами Бразилії.
- Які відмінності підмітили між українським і російським чемпіонатом?
- У Росії більш конкурентоздатний чемпіонат. Напевно, тому, що більше грошей вкладається в футбол. В Україні всього 3-4 команди борються за чемпіонство, а в Росії таких команд більше. Можу навіть сказати, що зараз російський чемпіонат один із найсильніших в Європі.
- Зараз стежите за виступами „Динамо” і „Локо”?
- Якщо є вільний час, намагаюся дивитися матчі обох клубів, не говорячи вже про постійне відстеження результатів.
- У „Локомотиві” ви вже прекрасно висловлювалися російською мовою. Зараз, напевно, вже багато чого призабули ....
- Зовсім ні. Я часто спілкуюся зі своїми друзями з Києва та Москви. Повірте, адже я не тільки вивчав мову, але й намагався пізнати культуру України і Росії, і продовжую це робити донині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Знайшов помилку? Виділи її та натисни CTRL+Enter.
Новини по темі:
