До фінального матчу ЄВРО-2012 залишається зовсім мало часу. Життя ж у київській фан-зоні, яку нещодавно розширили, вирує. Охоронець на вході пропускає без зайвих запитань, навіть з фотоапаратом та парасолею – хоча це заборонено. Мабуть, це довіра. І поки господарі чемпіонату завмерли в передчутті фіналу футбольного видовища, іноземці мандрують і захоплюються Києвом. Судячи з розмов у метро, всі налаштовані оптимістично. Блиск в очах – і аж ніяк не від пива. Італійці в захваті, шведи також, а португальці взагалі виспівують оди Львову.
Чемпіонат Європи з футболу дивиться кожен п’ятий житель планети. Аби подовжити приємні спогади уболівальників, наша київська фан-зона житиме ще два тижні після завершення чемпіонату. Своїми враженнями від футболу та «життя у фан-зоні» ділиться головний редактор Першого Національного телеканалу Христина Стебельська.
Христина Любомирівна, вдягнена у футболку з офіційною символікою чемпіонату, зустрічає мене вигуком «Україна – чемпіон!» ще в коридорі. І от – наша невимушена розмова розпочалася.
- Фан-зона на Хрещатику за час чемпіонату стала домівкою як для гостей з інших країн, так і для власне українців. Як Ви думаєте, чим саме облаштування київської фан-зони об’єднує вболівальників?
- У фан-зону треба йти для того, щоб відчути, які ми – українці, яким є наш характер. Це пов’язано з тим, що національні риси характеру особливо яскраво проявляються під час футбольних баталій. По-перше, це прагнення свободи – вільного життя: українці масово вийшли для спілкування. Українці – нація, яка бажає бути в діалозі. Українці спілкуються не просто для того, щоб познайомитися, а щоб удосконалити свої знання іноземної мови. От мене, наприклад, це дуже тішить, бо я побачила, як молодь, спрагла до спілкування, вправляється, як вона хоче бути гостинною, як вона хоче навіть заради того, щоб затримати гостя, пригостити його ще одним келихом пива, чи зробити фотографію, чи ще щось. Гостинність українців на цьому чемпіонаті виявилася дуже добре.
- Дійсно, як кажуть у народі, гостинність – це вміння дозволити гостям почуватися як у себе вдома – навіть якщо ви хочете, щоб вони справді там перебували. Однак не у випадку ЄВРО! А в чому ще, на Вашу думку, виявляється наше прагнення до свободи?
- Я б сказала, що ота свобода проявляється у тому, що українці хочуть співати. Вони хочуть вигукувати, до чогось закликати, але це обов’язково заклик приємний, не агресивний. Хочу сказати, що так відбувається щеплення гену уболівальника, який вже неможливо викреслити з життя. Як проявлялася толерантність українців, я потім поясню на прикладі матчу Росія - Греція.
- Пані Христино, Ви вмієте інтригувати… Толерантність українців помітно навіть у матчі інших збірних? Хіба це можливо?
- Уявіть, так! Українці терплячі. От коли грала Росія проти Греції, весь Хрещатик у фан-зоні вболівав за греків. Але були вболівальники-росіяни! І люди дуже терпляче і толерантно до них поставилися. Сильна технічна команда програла дуже достойному супернику. Виявилося, що греки не такі прості, як вони виглядали. І от українці потиснули – я це бачила! – російським вболівальникам руки. Ну і найбільший вияв тої свободи проявився в тому, що тут же заспівали «Ще не вмерла Україна»!
- Невже? Он як!
- Вони потиснули руку співчуття і одночасно подяки, що росіяни дали українській команді шанс. І тут же грають поляки з чехами. Українці переживають і за поляків, і за чехів. Але для мене було взаємним здивування, коли поляки програли і в той же момент тішилися за Україну! Тому що за столиком у фан-зоні я сиділа разом із поляками. Після поразки я, звичайно, хотіла висловити якесь обнадійливе співчуття, додати настрою, гумору з надією, що ми побачимось ще не раз. І яким було моє здивування, коли поляки підскочили зі своїх місць і – «Вітаємо Україну! Вітаємо Україну! В України є ще шанс…». От такої взаємної доброзичливості та інтернаціональної толерантності, яка виявилася на цьому ЄВРО, я давно не спостерігала. Щоб ти тішився – хоч програв! – але тішився за сусіда, в якого є ще шанс.
- Настрій поляків по-справжньому вражає. Дійсно, кращий спосіб не падати духом – підтримати когось іншого.
- Звичайно! Наша толерантність – вона і собі викликає до нас позитивне ставлення. Тому я не дивуюся, що Україну називають раєм з часів не тільки Шевченка, а й раніше, тому що так добре, як добре уболівальникам, гостям, туристам тут – в Україні – напевно, так добре не всюди буває. А краса українських жінок! Її важко було передбачити. Красу українських уболівальниць підмітили навіть оператори УЄФА, бо вона перевершила їхні сподівання. Це були такої фантазії вінки, такі красиві, гарні, симпатичні тату на щічках і на руках… До речі, у київській фан-зоні велика черга саме до павільйонів, де художники роблять оце тату – і не тільки прапорці, а навіть цілі образи Тараса Бульби чи розкішні рослинні малюнки з квітів у наших синьо-жовтих кольорах. Це говорить про естетику, мистецький смак і про культуру нації.
- Христино Любомирівно, а як Ви оцінюєте роботу нашої збірної? Я навмисне вживаю слово «робота», а не «гра», оскільки воно, як на мене, є більш влучним у нашій ситуації.
- Українці, звичайно, молодці, українці – бійці! Я віддаю належне нашій команді, яка за честь України готова була стояти до кінця. Коли команда зіграла з національною збірною Англії, то я вибачила нашій національній збірні й всі гріхи, які були у матчі Україна - Франція, бо побачила, якими бійцями наші спортсмени. Крім того, я віддаю належне П’ятову – він у багатьох моментах буквально рятував ворота!
- Не можу не погодитися! А шотландський футболіст і тренер Біл Шенклі, легенда футболу ХХ століття, наче про один випадок з гри українців і англійців сказав: «У арбітрів є одна вада – вони знають правила Гри, але абсолютно не розуміють її суті»…
- Знаєте, я готова була після цього матчу вилізти на Говерлу, аби підняти якийсь громадський рух на захист отого голу, який не зарахував суддя під час матчу Україна - Англія. Бо мені здалося, що має бути незгода не лише професіоналів-спортсменів, а громадський протест. Як може бути така несправедливість, щоб не зарахувати очевидний гол? Але ми і тут до кінця себе проявили як нація толерантна: всі з надією зрозуміли, що ми не програли, і одночасно повели себе досить спокійно і виважено. Ніякої агресії, ніякої озлобленості! Тому я вважаю, що ЄВРО-2012 дуже багато робить для єдності нації, для вияву того, які ми, українці, є за характером, за вдачею, які ми як господарі таких відповідальних подій.
Спілкувалася О. Андріяш спеціально для "Футбол в Україні"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Знайшов помилку? Виділи її та натисни CTRL+Enter.
Новини по темі:
