Сабо: Маркевич, Фоменко або Блохін - треба досвід для збірної

Екс-наставник національної збірної України озвучує причину провалу — зазнайство

— Йожефе Йожефовичу, наприкінці нашого вересневого інтерв’ю обопільно висловили побоювання щодо жовтневих матчів збірної. Наче щось відчували…

— Бачте: такий він — футбол… Але провал — логічний. Усі, чомусь, вознесли наш футбол на надрівень після нічиєї в Англії. Та це — омана. Ми — не супердержава, так, серединка.

— На мій погляд, злий жарт із командою зіграла ота нездорова аура. Блохін спочатку пішов у «Динамо», потім опинився в лікарні…

— Та ні, це — не першопричина. Хоча й у цьому щось є. Блохін — сильний як мотиватор, його гравці слухають, бояться, головне — поважають! Інших, мабуть, не слухають, і не слухатимуть. Жаль…

— Зараз усіх собак вішають на Андрія Баля. Та, мабуть, доречніше було би не лише говорити про Андрія Михайловича, а ще й вписати в графу «лузери» пана Заварова? Це ж і його провал!

— Та до чого тут Баль! Йому сказали — тренуй, ось він і тренував. Може, помилюся, але, цілком імовірно, мало місце певне «роздвоєння» в поглядах між наставниками.

— У вересні ви висловили припущення, що в момент невизначеності з наставником, гравці, чого доброго, можуть подумати, мовляв, це — останні матчі Блохіна, потім прийде новий коуч, отож навіщо рвати жили зараз…

— Усіляке може бути. Нікого не звинувачую, просто треба поводитися якось простіше, приземленіше. Спробувати примусити себе щось робити. Бо як виходить? Коноплянка грав для себе, Ярмоленко — так само… Що це, хлопці? Нормально? Нема відповідної налаштованості…

— Ну, вони ж уміють грати! Ярмоленко напередодні казав, що він у хорошій фізичній формі, а тут маєш…

— Говорити й робити — різні речі! Це не лише про Ярмоленка.

— Багатьох колег дивує, що навіть після такої катастрофи Баль не назвав речі своїми іменами, зіславшись на самовпевненість…

— Він розповів про одну з причин. А й справді, громадськість хіба не винна? Усі навкруги кричали: «У нас — суперкоманда!». Та хіба це правильно? Ну, внічию з Англією зіграли, але ж ця збірна далеко не та, якою була раніше. Розумієте, нас не можна так хвалити! Шість очок зарахували собі ще до зустрічей з Молдовою й Чорногорією…

— Але ж самовпевненість — це психологія, а психологія — прерогатива тренерського штабу.

— Головна проблема — зазнайство. Тренери? Все не так просто, як вам здається.

— Йожефе Йожефовичу, а як думаєте, футболісти взагалі розуміють, для кого, для чого вони грають у збірній? Що за ними — вся країна? Відповідно — про яке зазнайство, небажання й так далі можна говорити?

— (Усміхається). Ну, це ви у них запитайте, чи розуміють. Усі кажуть: «Треба хотіти». Та не хотіти, а треба вміти!..

— Тепер скажіть: ви й досі двома руками за сумісництво посади наставника в клубі й збірній?

— Своїх поглядів не змінював! Сьогодні є проблема, й Блохін якнайкраще може її вирішити. Звісно, якщо дозволить здоров’я, якщо країна попросить. Не попросить? Ну, тоді нам треба досвідчений тренер, наголошу — досвідчений! Бо збірна — це не клубна команда.

— Хто?

— Маркевич. Він свого часу, здається, й хотів працювати, але, бачте, — керівники Федерації й клубу воювали між собою, а зачепили тренера. Не забуваймо і про кандидатуру Фоменка.

— А кажуть, Заваров буде…

— Чесно кажучи, нічого не чув, що є таке рішення.

— Після цих матчів, чи мають узагалі моральне право ці люди працювати в збірній?

— Ну, бачте, який ви! Не можна так говорити! На цей результат уплинуло багато факторів. Пам’ятаєте, я ж вам казав: гравці повинні перевершити себе в цих матчах. Перевершити! Бо тренер — у лікарні, він узагалі міг померти! Бо не гроші на першому місці!

— Ну, перевершили себе…

— Правильно, саме цього не було… Ось і награлися.

— У нас так завжди: або недолаштувалися, або перелаштувалися, або самовпевненість, або команда на стадії будівництва… Так і живемо.

— (Усміхається). Найстрашніше — це зазнайство, бо людина не може налаштуватися на гру, думає, що вона — найкраща, всілякі «мухи» в голові! Од цього й страждаємо…