Морозов: Суркіс не пускав мене в тренери

Претендент на посаду тренера "молодіжки" Сергій Морозов дав інтерв'ю ua-football.com

- Мабуть, шкодуєте, що тренувати в Україні почали в той час, коли по-справжньому проявити себе можна було лише в одній команді?

- Нажаль, Батьківщину, матір і часу не вибираєш. Але я все одно не шкодую, бо є людиною, яка звикла чинити опір. Спершу, коли намагався влаштуватися в різні клуби на роботу, в Федерації футболу України намагалися сформувати думку, що я своєрідний, живу власними ідеями, люблю сперечатися незалежно від того, правий я чи не правий. Я знаю, хто цю думку створював, бо їм потрібні зручні і керовані.

- Хто ці люди?

- Думаю, це йшло від Григорія Михайловича Суркіса, бо футболом тоді керував він.

- Для чого йому це?

- Щоб мені не довірили хорошу команду, щоб я не грав у відкритий, чистий футбол. Тоді треба було всіх вишикувати.

- Це вже був період після Вашої роботи у вінницькій «Ниві»?

- Так, бо некерованим я був, навіть знаходячись у такій провінційній команді як «Нива», Вінницю ж ніхто не планував бачити у фіналі Кубка України. В той час планували все – і Чемпіонат, і Кубок. А тут вискочив хтось незапланований, та ще й під керівництвом «московського» тренера. Вони ж не знали, що родом я з Києва. Виходить, що в Україну я повернувся через Москву…

- На завершення скажіть: Ви ще збираєтеся продовжувати тренерську кар’єру?

- Знаєте, чому мені зараз важко знайти тренерську роботу? Бо після того, як я почав працювати на телебаченні, створилася інша думка, мовляв, Морозов – теоретик. Коли Юрій Сьомін вперше очолив «Динамо», він запитав мене, чому я не працюю. «А ось ці брати не дають», - відповідаю. Сьомін запитав, чому не працює Морозов, і братів. Вони сказали, що я тут викладаю, що я в них науковий працівник, що навчаю тренерів.

А вчити теорії тренерів зараз коштує 150 гривень за годину. Фактично, мушу безкоштовно розповідати все, що я знаю про футбол. Прямого конфлікту не було. Але свого часу я два роки поспіль, образно висловлюючись, працював провідником у поїзді, їздив до Москви, до В’ячеслава Колоскова, аби той посприяв з працевлаштуванням. Свого часу в мене у Смоленську від армії ховався його син.

Потрапивши до пана Колоскова, показав йому своє досьє, висловив бажання працювати в Росії. «Питань немає, Сергію, я тебе влашую, - відповідає. – А чому ти в Україні не працюєш?». «З Суркісами не склалося», - кажу. Припускаю, що щойно я вийшов з кабінету, Колосков відразу зателефонував до Києва. Після того я їздив до Москви, а мені все обіцяли.

- Зараз футбольна влада змінилася…

- Момент з призначенням тренерів дуже делікатний. Тренерів у нас в країні беруть здебільшого через політичні, через економічні зв’язки. А я звик, щоб оцінювали мою працю. Якщо люди будуть вважати за потрібне, то запросять і поговорю з ними на рівних. В таких командах, які копирсаються внизу і боряться за виживання працювати не хочу, бо цей етап для мене пройдений.

Вважаю, що готовий до роботи в командах рівня першої шістки української Прем’єр-ліги, чи до праці в одній зі збірних. Але ви можете собі уявити чергу, котра стоїть в київському «Динамо»?

Коли я кажу, що не можуть всі збірні і провідні клуби очолювати лише динамівці, то на мене ображаються. Поважаю Анатолія Дем’яненка, бо він пішов своїм шляхом. Вважаю, хороший тренер буде з Олександра Головка. Але не всі ж динамівці можуть бути хорошими тренерами. У відповідь мені вибудовують перепони. Сьогодні стати тренером можна за рахунок особистих контактів, а я не та людина, яка буде ходити і просити.