Ступар критикує суддів

За словами екс-арбітра ФІФА Мирослава Ступара, жоден (!) тур українського чемпіонату сезону 2012/13 не обійшовся без суддівських помилок.

Теперь не уходят из жизни,//Теперь из жизни уводят//И если кто-нибудь даже,//Захочет, чтоб было иначе//Бессильный и неумелый,//Опустит слабые руки.//Не зная, где сердце спрута,//И есть ли у спрута сердце…", — так свого часу написали брати — відомі фантасти Стругацькі. Й десь майже так мислять нині окремі люди, стурбовані проблемами вітчизняного футболу: їх у нас, як дехто вважає, дві — коментатори та судді, точніше, рівень і тих, і тих. Першу проблемну ланку наразі оминаємо, концентруючись на другій…

— Уже утверджується думка, що в плані якості роботи рефері 22-й чемпіонат України — найгірший за всю історію. Погоджуєтеся?

— Однозначно — так. Розумієте, в кожній справі, яку робить людина, є свої "плюси" та "мінуси", а поточного сезону перших оцінок у всьому, пов’язаному з вітчизняним арбітражем, було помітно менше. Ну, про що можна говорити, якщо ЖОДЕН тур ПЛ-2012/2013 не минув без того, що називаю "яскравими суддівськими помилками"! Тут узагалі треба трохи озирнутися, згадавши завершення минулого чемпіонату: тоді, як пам’ятаєте, й у прем’єр-лізі, й в першій наприкінці сезону видалися два грандіозні скандали з приводу праці арбітрів — у Донецьку та Севастополі (не нагадуватиму — таке не скоро забудемо!). Для всіх наших суддів, запевняю вас, зазначені моменти стали шоком, струсом. Ми вправі були очікувати від них, що це призведе до чогось позитивного, до якогось пере­осмислення. Однак на носі — грудень, але бачимо, що ситуація змінилася лише в гірший бік.

— У чому ж причина настільки невтішного рівня роботи "людей у чорному", а також їхнього сприйняття в соціумі?

— Головні проблеми, на мою думку, — в невмілому керівництві нашого суддівського корпусу. Усі прорахунки загалом уособлюються в, скажімо так, некоректному підході під час відбору арбітрів на матчі ПЛ та першого ешелону. У синьйора Колліни який принцип? Рефері має бути високим та молодим, при цьому здавши екзамен на знання правил — і все. Якщо відповідаєш цим "критеріям", ти — арбітр прем’єр-ліги. При тому, що серед тих, хто нині обслуговує матчі нашого найвищого футбольного дивізіону, чимало тих, хто ще не доріс до цього, й тих, хто ніколи не доросте. Друга причина проблем — цілковита безкарність представників оцього відділу нашого футбольного господарства: його італійський куратор, як відомо, майже ніколи не визнає помилок своїх підопічних, а без цього не може бути й відповідного аналізу. Третій корінь — штучне омолодження суддівських лав…

— …Ось якраз це — наступне запитання. Матчі першого кола обслуговували рівно два десятки арбітрів, із яких 40-річного віку досягли лише четверо. Чи пішло нам на користь омолодження суддівського цеху?

— Не пішло, без жодних сумнівів! Раніше існувала доволі чітка й прозора схема: рефері мав пройти кілька поступових етапів — аматори, друга ліга, перша ліга, після чого отримував змогу обслуговувати поєдинки найвищого рівня. Нині ж, повторюю, судді проходять "атестації від Колліни" — не згадуватиму їх повторно. Сьогодні в нас цілком відсутній спортивний принцип у доборі відповідного плану фахівців — плоди цього пожинаємо щотуру в ПЛ. А що коїться в першій лізі… Окрім усього іншого, великі проблеми виникають через те, що ігнорується аспект психології: переконаний, що кожного арбітра, якого допускають до футболу серйозного рівня, треба перевіряти на наявність психологічних, педагогічних навичок і здібностей, бо якщо цього немає, пиши пропало — хорошого фахівця тут не буде.

— Про що свідчить схильність окремих рефері (Кутаков, Абдула, Жабченко, Жуков…) "роздавати" жовті та червоні картки?

— Хочете запитати, чи є тут система? Складно сказати однозначно… Мабуть, є прообраз системи: розумієте, куратор нашого арбітражу вимагає від своїх підлеглих бути максимально жорсткими з футболістами, що в його розумінні означає — показувати їм якомога більше карток. А якщо є така вимога-рекомендація, то що вдієш? Торік особисто був свідком, як помічник Колліни — синьйор Лучі похвалив одного українського арбітра лише за те, що той до п’ятої хвилини матчу показав дві жовті картки: мовляв, правильною дорогою крокуєте, пане! Так це ж просто абсурд: картка, як уже казав, то — крайній захід у футболі, а тут — така вражаюча інверсія… Хоча, мушу зауважити, переважно йдеться не про тенденцію, а про особисту готовність кожного судді — можеш контролювати два десятки осіб або ж — ні… Ще варто зауважити, що іноді особи зі свистком не зовсім правильно інтерпретують дії футболістів: часто елементарну налаштованість на гру вони вважають агресією, а зарядженість на результат — бажанням провокувати. Мені здається, що це походить від того, що суддя не грав на професійному рівні, тому не здатен улізти у шкіру спортсмена.

— Часто складається враження, що футболісти вітчизняних клубів не дуже поважають арбіт­рів, постійно підвищуючи на тих тон і вживаючи ненормативну лексику.

— То — вже ціла система. Розумієте, наші гравці також дивляться футбол, слухають коментаторів, читають пресу, дивляться телепрограми, відтак "запозичують" суспільне сприйняття рефері. Є старе прислів’я: "Як себе продаєш, так тебе й куплять". Якщо представники цілої футбольної професії мають настільки негативну репутацію, котра формувалася тривалий час, то складно відкоригувати. Упевнений: це можливо змінити, однак за умов так само системного підходу: якщо всі арбітри колегіально ухвалять рішення карати за кожен матюк, за кожен "наїзд" — зміни проявляться буквально за кілька турів. Однак важливо не перебрати: голов­не, щоби кожен "чоловік у чорному" вмів уже зі старту гри ставити футболістів на місце, не використовуючи при цьому картки, а лише усні попередження й указівки, тоді не говоритимемо, що завжди в усьому винен рефері. Мусимо усвідомлювати, що суддя — то не господар матчу, як вважає дехто, а людина, яка працює на футбол, будучи посередником між двома колективами — не більше й не менше.

— Які шляхи до покращення ситуації бачите?

— Мабуть, повторюся, але що поробиш: нам необхідні радикальні зміни на рівні керівництва. Адже сьогодні в нас є, за великим рахунком, усе. Саме те, чого не було іще в 1990-х, насамперед — грошей. Отож треба елементарно підібрати відповідного рівня кадри, перед цим здійснивши аналіз прорахунків і здобутків.