Леоненко: В „Динамо” Ібрагімович закінчив би кар’єру у 22 роки

Культовий форвард київського "Динамо" Віктор Леоненко дав інтерв'ю сайту "Футбол 24".

- З чого почалася ваша любов до київського "Динамо"? Адже коли вас, молодого і зеленого, запрошували в Москву, ви марили українським суперклубом.

- З раннього дитинства я вважав, що Блохін, Безсонов, Дем'яненко - найкращі футболісти. Ще Трошкіна пам'ятаю, сміявся з його кумедного прізвища, а в підсумку ми познайомилися і досі спілкуємося.

- Щоб не грати за московське "Динамо", ви симулювали радикуліт. Розкажіть про це детальніше...

- Я служив в армії і мене просто-напросто перевели до Москви. Дали мені хвилин 40, щоб попрощатися з дружиною і дитиною, і я з лікарні - прямісінько в Москву. Тамтешнє "Динамо" якраз вирушало на Кіпр, щоб зіграти кілька спарингів.

Раніше грали матчі, щоб заробити, а зараз люди платять гравцям шалені гроші лише за тренування. Тож футболістів цікавлять бутси блискучі, а зручні вони чи ні - це нікого не хвилює. І мова не лише про молодь в 17-19 років, а навіть дітлахів 11-13-річних.

- А проблем з імпульсивним Газзаєвим не виникало? Кажуть, двом однаковим характерам важко вжитися...

- Ми прекрасно ладнали! Почнемо з того, що я забивав, от і все (Сміється). Забивав і виконував те, що він велів. Наприклад, Георгійович підказав перед грою робити 10-15 ривків для розминки. Розпочинався матч, і в мене було відчутя, що я вже двадцять хвилин у грі.

Звісно, я міг бубоніти, але все ж виконував накази Газзаєва. Аналогічно я бубонів і в київському "Динамо". Мені багато чого тут не подобалося, наприклад, заїзди на базу за три дні до матчу. Багато тупості було в "Динамо". Я не кажу, що це слабкі чи дурні тренери - не моя то справа.

Але ти прокидався о восьмій ранку, і тренувальний процес розпочинався! Іноземці зараз вже б з глузду з'їхали. Читав Ібрагімовіча, який каже, що в 30 років вже втомився. Я уявляю, що б він сказав, якщо б пройшов збори в київському "Динамо"! Закінчив би у 22 (Сміється).

А Газзаєв чому вважається хорошим тренером...Не тому, що виграв Кубок УЄФА. Він розкрив дуже багато нікому не відомих футболістів, більше за всіх інших тренерів. Людині вистачило одної чи двох ігор, що переконатися в моїй придатності. Ти ж іще врахуй, що в московському "Динамо" тоді пристойний склад був, а я вписався одразу - не грів лаву в запасі.

- У вас взагалі кар'єра стрімко стартувала!

- Настільки ж швидко і закінчилася (Сміється).

- Цікавий ще й такий момент: чи легко вам далася зміна громадянства, адже в ті часи футболісти зазвичай їхали протилежним маршрутом?

- Без жодних проблем! Оцю всю хрінь - поділ на "москалів" і "хохлів" - придумали політики. Я вже не раз казав, що найбільше своїх призів я отримав у Львові, хоча в ті часи перемогти тут було надзвичайно важко. Щодо зміни громадянства - то легко!

Навіть не замислювався, коли це робив, адже для мене немає значення, хто я. Мої батьки народилися, начебто, в Росії - Брянськ, але по суті це ще й Білорусь та Україна. Мама в мене чимало білоруських слів має у вжитку.

- Ваша донька чудово розмовляє українською. А самі можете щось "втяти"?

- Ні, іноді хіба проскочить те чи інше слово. Просто я не хочу бути ще одним Азаровим. Вважаю, що потрібно розмовляти на рідній мові, а спотворювати іншу - неприйнятно, некрасиво. До того ж, поки ще подумки перекладеш! Ти розмовляєш українською, я - російською. Які проблеми? (Сміється)