Алієв: Я не вірю людям

Півзахисник "Динамо" Олександр Алієв розповів про цікаві факти зі свого життя.

- Сашко, як давно ти у збірній?

- У 16 років я, росіянин, прийняв українське громадянство. Ми одночасно стали українцями з Артемом Мілевським. Виходить, що вже 11 років я граю за збірну, якщо враховувати досвід в юніорській команді. А в національній команді я вже років п'ять.

- А ти жалкував про те, що якби залишився громадянином Росії, міг би боротися за росіян?

- Я приїхав в Україну в 15 років. І тільки після того, як Павло Яковенко закликав до юніорської збірної, почалися розмови, що мене вкрали у Росії. Але я ні в якому разі не шкодую про те, що я гравець збірної і я українець. Упевнений, при феноменальній підтримці рідних трибун ми не тільки вийдемо з групи на ЄВРО-2012! До того ж, за кожну нашу гру молиться мій священик.

- Ти добре пам'ятаєш свій перший візит в національну збірну? Як зустріли?

- Тоді тренером був Михайличенко. У нас трапився конфлікт через порушення режиму. Але ми поговорили по-чоловічому, я вибачився, і заграв.

- Як викликають до збірної? Дзвінком? СМСкою?

- До клубу приходить факс і нас сповіщають.

- Ясно. А як тобі працюється з Блохіним? Адже він жорсткий тренер.

- Мені комфортно з Володимировичем. У нього на першому місці дисципліна. І йому вдалося створити з гравців різних команд саме колектив. Він завжди підбадьорює перед матчем - і тих, хто в основі, і тих, хто сидить на лавці запасних.

- Не секрет (особливо для футболістів "Дніпра", "Ворскли" і ще 12 команд), що в збірній Україні грають, в основному, "динамівці" і гравці "Шахтаря". Як ви, принципові суперники, уживаєтеся в одній команді?

- Звичайно, в іграх "Динамо" і "Шахтаря" ми можемо і битися, і посилати один одного. Але у збірній у нас дружні стосунки. І хоча після пам'ятного матчу з суддею Ваксом у нас загострилися емоції до межі, ми вже все врегулювали.

- У цьому матчі ти вперше в житті отримав жовту картку, сидячи на лавці запасних, за те, що схопив за грудки тренера "Шахтаря"...

- Батько - мій перший тренер в рідному Хабаровську - вчив, що на полі я повинен бути злим. Звичайно, під час матчу ти весь на нервах. А в той момент тренер "Шахтаря" Спиридон вискочив на Сьоміна, і я не хотів, щоб між ними сталася сутичка. Тільки тому я і втрутився. Ні в якому разі не хотів його вдарити.

- Чудово, що у Блохіна виходить створити командний дух. Адже в "Динамо" його толком і немає. Іноземці окремо, українці окремо...

- У нас в "Динамо" чудовий колектив. Звичайно, іноземцям важкувато, вони російською не говорять, але ми допомагаємо їм влитися в колектив.

- Але хіба не ти розповідав у скандальному записі, викладеному в інтернеті, про те, що в "Динамо" ніхто ні з ким не спілкується?

- Можливо, на цій аудіозаписи і був мій голос, але я не говорив такого. Це монтаж.

- Одного разу ти назвав колегу по "Динамо" Хачеріді дятлом...

- Це був робочий момент. Ми все владнали.

- Твій фірмовий гарматний удар від Бога?

- Не знаю, як від Бога, але точно від батька. Це він поставив удар. А точність і сила приходять з роками.

- З роками посилюється критика "Динамо": мовляв, гравці ходять про полю, не грають...

- Я на пресу ніколи не звертаю уваги. Я прислухаюся до тренера і президента клубу, які можуть висловити претензії. Ти можеш показувати поганий футбол, але брати в кожному матчі три очки. Так, я не скажу, що ми демонструємо прекрасний футбол. Але коли йде боротьба за чемпіонство України, якість гри відходить на другий план.

- У тебе були в кар'єрі провальні матчі - як, наприклад, у Шовковського зі Словенією?

- Ми багато розмовляли з Сашком про ту ситуацію. Бували моменти, коли після невдалих ігор так звані друзі більше не запрошували мене в ті місця, де ми збиралися раніше... І зараз я можу сказати одне: людям я не вірю. У мене є батьки, кохана дружина, діти, Артем Мілевський і Олександр Шовковський - ось їм я довіряю.

- Тобі снилися сни, що ти чемпіон ЄВРО-2012?

- (Сміється.) Ні, такі ще не снилися. Але одного разу я бачив уві сні два м'ячі, які потім наяву і забив.

- Є фільми про футбол, які тебе надихають? Може той же "Юнайтед"?

- Ні один не справив враження! Пам'ятаю, фільм "Гол!" Про становлення футболіста. Але там багато вигадки. І видно, що Куно Беккер, який грав головного героя, не футболіст.

- Усі футболісти вважають своїм обов'язком грати в літаках або на зборах в карти...

- Це так. Якось грали на віджимання два на два: Шацьких з Белькевичем і ми з Артемом. І після програшу ми з Мілевським побилися! На щастя, через 10 хвилин помирилися. Адже він один.