Легенда Шахтаря: Віктор Прокопенко

18 серпня 2007 перестало битися серце чудової людини, великого майстра своєї справи Віктора Прокопенка.
У 1970-х роках він виступав за «Шахтар» в якості гравця, а вже на початку нинішнього століття був головним тренером «гірників», спортивним директором клубу. Сьогодні своїми спогадами діляться люди, які знали Віктора Євгеновича не з чуток.

Олексій Дрозденко, захисник «Шахтаря» 1960-1970-х років, тренер команди 1980-2000-х років.
- Перш за все, це був прекрасний чоловік, приємний у спілкуванні. Віктор Євгенович зазвичай вів діалог в спокійному руслі, щоб дохідливо було. Казав від душі, але без зайвих емоцій. По-моєму, коли він відчував емоційний сплеск, то намагався просто промовчати, переварити в собі. Зробити паузу. Володів найширшим кругозором. Цікавився поглядами співрозмовника. Прислухався до його думки. Якщо вважав за потрібне, питав ради. Інша справа, що міг потім їм і не скористатися. Але загальну картину з якогось питання для себе складав.

Юрій Дудинський, півзахисник «Шахтаря» 1970-х років.
- Віктор Прокопенко прийшов у «Шахтар» в 1971 році вже досвідченим футболістом. А я був молодим, початківцем, якого тільки підпускали до основи. І ми якось відразу перейнялися один до одного симпатією. Він мене навіть опікав на правах старшого товариша. І наші добрі стосунки збереглися на все життя. Ми багато років могли не бачитися, але як тільки випадала можливість, неодмінно зустрічалися. Будучи спортивним директором «Шахтаря», Віктор Євгенович запросив мене очолити дитячо-юнацьку школу клубу, як тоді називалася Академія. Подзвонив і просто так запитав: «Не хочеш попрацювати на цій посаді?» Так як я, вихованець «Шахтаря», не хочу попрацювати в рідному клубі?! Ми часто розмовляли з різних проблем. Міг покликати попити чайку і заодно обговорити робочі моменти. Важко на словах передати, якою життєлюбною людиною був Віктор Євгенович. Умів згладити будь-яку конфліктну ситуацію. Шкода, що такі люди йдуть...

Михайло Старостяк, захисник «Шахтаря» 1990-2000-х років.
- Добра, людяна людина. Віктор Євгенович розумів футболістів. Все-таки сам багато пограв. Такого, щоб він кричав, не було. У будь-яких ситуаціях. Уміло, розважливо підказував, як правильніше зробити. Не обходилося і без подначек. Тим більше у Євгеновичу було прекрасне почуття гумору. Часто спілкувався з гравцями поза полем. Цікавився, як по життю складається, як у родині. Якщо у Євгеновича і були негативні риси характеру, то я їх не пам'ятаю. А значить, не було їх.

Олег Пестряков, півзахисник «Шахтаря» 2000-х років.
- Наше перше знайомство відбулося ще в Росії. Я був футболістом «Ростсельмашу», а Віктор Євгенович тренував «Ротор». Вийшло так, що в Ростові ми зіграли 2:2, і обидва м'ячі забив я. А потім у Волгограді програли 1:5, але один наш гол теж був мій. Прокопенко назвав мене фахівцем з «Ротору», що забиває на останніх хвилинах. Коли Євгенович очолив «Шахтар», запросив у команду мене. Що відрізняло Прокопенко як тренера: незалежно ні від чого, у нього не було улюбленців. І дисципліна - на першому місці. Ще Віктор Євгенович був сильним психологом. Знаходив саме ті слова, які були до місця. Думаю, тому, що був чудовою людиною. Припустимо, ставить футболіста не на його позицію: атакуючого півзахисника центральним захисником. А він чітко зіграє в новій якості. Євгенович підбадьорить його: «Це місце твоє, і нікому його не віддавай». Прокопенко говорив, що награє мене під Лігу чемпіонів, а тут я зламався і випав на півтора року. У цей важкий час Євгеновичу мене здорово підтримав. Багато в чому завдяки йому я й повернувся у футбол. Він тоді сказав: «Пестряков одужає, і ми відразу станемо чемпіонами». Такі слова краще всяких ліків. Так і вийшло. «Шахтар» став чемпіоном у 2002 році. З Віктором Євгеновичем взагалі було дуже легко спілкуватися. Завжди на позитиві. Можу точно сказати, що він зіграв неоціненну роль у моєму становленні як футболіста, як тренера і як людини.

Прес-служба ФК «Шахтар»