"Трибуна": У збірній України мають бути Боровик, Кінаш та ще 9 гравців

Це спроба зібрати під одними знаменами тих, хто міг би стати у нагоді збірній України. Когось з них вже викликали до її табору, когось – ніколи. Враження абсолютно суб’єктивні, але мені здавалось, що в збірній є місце ще деяким героям. Поборсався в пам’яті, і назбирав ще одну команду. Якщо хочете – склад «В»

Голкіпер. Євген Боровик (28 років). «Арсенал».

З голкіперами в Україні ніколи проблем не виникало. Грамотні захисники-так, креативні півзахисники-так, несамовиті форварди-так, а от з воротарями такої проблеми ніколи не було. Сашо одного разу став на лінію, і тривалий час нікого до неї не підпускав.

За цей період в Україні виросла ціла плеяда стражів каркасу. Боровик один з них. Окрім школи, у нього є ще одна чеснота-він реально авторитет. Ніякий захисник його не ослухається.

Форвард протилежної команди тричі подумає перш ніж йти на такого. А, ще одне – якщо Боровика викличуть до збірної, я зможу з впевненістю заявляти, що забивав кіперу головної команди країни. Як же ж давно це було…)

Лівий захисник. Володимир Польовий (28 років). «Металург» (Д).

Юрій Калитвинцев викликав Польового, коли стояв біля керма збірної. Польовий тоді підтвердити свій клас не зміг. Минали роки, а на лівого захисника МД тренери збірної уваги не звертали, і це при відсутності гідної конкуренції на цій позиції.

Шевчук бореться за місце в основі «Шахтаря» і не може похизуватись постійною ігровою практикою. Селін, як показав останній тур, краще діє на позиції центр-бека. Тремулінаса бачили, як на мене, Володимир Польовий його український аналог – і за манерою гри, і за габаритами. Доречі, як і Хачеріді, 28.07 святкував свій День Народження. Вітаємо

Центральний захисник. Віталій Вернидуб (25 років). «Зоря».

Так, саме він. Як його заочі називають «Син директора хора». ))) Насправді поява цього виконавця в списку абсолютно закономірна – він один з найкращих захисників України. В стартових трьох турах «Зоря» пропустила лише один раз, від «Дніпра». Чим закінчився цей матч ви пам’ятаєте.

Син головного тренера «Зорі» робить все для того, аби його та батька сприймали як різні величини. Та й, знаючи Юрія Вернидуба, мушу зазначити, що сину за матчі та помилки дістається найбільше. Фактурний, пластичний, створений для силової боротьби.

Не ставлю на Мбокані, коли «Зоря» гратиме з «Динамо». Проблема, брак досвіду виступів на найвищому рівні. Іноді губить позицію, а суперник вищий за класом з цього неодмінно скористається.

Центральний захисник. В’ячеслав Чечер (32 роки). «Металург» (Д).

Звикли сприймати його в неодмінній зв’язці з Воловиком. Останній поїхав підкорювати «помаранчево-чорну» частину Донецька. Будемо відвертими-більшу. Чечер вже викликався до збірної, провів ряд товариських матчів, і, за великим рахунком, вже мав місце в основі.

Але конфлікт з Блохіним, начебто, через порушення режиму, і капітан МД вже тривалий час чекає біля телефонного апарата. Поки що не телефонують. Як на мене, дарма. Досвід, природні дані, чітко виражена лідерська позиція – це Чечер.

Правий захисник. Сергій Сімінін (25 років). «Волинь».

Бачу, як ви усміхаєтесь біля моніторів, що, старче, пишеш. Сергій Бубка по завершенні кар’єри написав книжку «Метры по вертикали», Віталій Кварцяний презентував «Футбол – це не тільки перемоги», Сімінін напише «Життя в підкатах», або докторську захистить за темою «Вплив горизонтального тертя по поверхні футбольного поля на ахіллові сухожилля гравців з бразильським корінням».

З іншого боку, погодьтесь, більш старанного захисника в Чемпіонаті України, годі й шукати. Всі свої мінуси він компенсує жагою боротьби. Він часто програє позицію, але не було жодного разу, щоб Сімінін не спробував виправити ситуацію і махнув на провал за своєю спиною десницею.

Опорний півзахисник. Ярослав Кінаш (25 років). «Волинь».

Так, чорт забирай, через той гол київському «Динамо»))) Жарт, а може й ні, але хлопець змусив про себе говорити, а якщо про тебе говорять, то за тобою і прискіпливіше слідкують. Кінаш першокласний опорник. Нажаль, ще не дістався до матчу 3 туру, тому сказати, що виблискував в усіх своїх поєдинках, не можу.

Та перші дві гри промайнули перед моїми очима – Кінаш в команді Кварцяного людина №1. Саме він, а не Бікфалві. Ярослав чудово усвідомлює свою роль на полі, тільки він визначає, в якому темпі грати команді, тиснути на суперника, чи попустити.

До Бікфалві м’яч доходить майже завжди через Кінаша. Можливо, це аванс, можливо, я не правий, та мені здається, незабаром ми побачимо його принаймні у таборі збірної.

Опорний півзахисник. Денис Дедечко (26 років). «Ворскла».

Про вихованця київського «Динамо», якому не знайшлося місця в рідній команді, особливо не згадували. Чому б раптом – скільки їх поневіряється по нескінченним орендам та командам. Картина докорінно змінилася після повернення до України. В "Кривбасі" Дедечко був одним з найкращих.

І атаку підтримати, і в захисті посидіти. З ударом, з класним пасом, а головне – з неймовірним відчуттям партнера. Він досконало знав здатності кожного в команді, відповідно і навантажував під час гри. Непоміченим не залишився. Михайло Фоменко викликав його до табору збірної, втім, через деякий час, потиснув руку і відправив назад.

Вінгер 1. Олександр Яковенко (26 років). «Фіорентина».

Одразу домовимось, вектори тактичних побудов змінили. Тепер мало бути швидким «крайком», від прапорця до прапорця. Тепер вінгер має вміти грати на двох флангах. Вже в залежності від цього і будується гра команди попереду. Тому – Вінгер 1.

Яковенко викликався Маркевичем під час його не тривалої «збірніади». Але на тому все і закінчилось. Ані Блохін, ані Фоменко на сина видатного уваги не звертали. Та, здається, це не надовго. Перехід Яковенка до «Фіорентини» має стати переламною точкою в цьому питанні.

Великий мінус Яковенка – відсутність навичок гри у захисті. Він не проходив школу Газзаєва, граніт науки якої гриз Ярмоленко (пам’ятаєте, коли Андрій грав лівого захисника, з часом виявилось, що це було зроблено Газзаєвим навмисно, аби навчити молодого захищатися).

Але у Яковенка є один великий плюс – він завжди налаштований на атаку. Пригадайте, переважна більшість його дій на полі була зосереджена на ворота суперника.

Вінгер 2. Дмитро Хомченовський (23 роки). «Зоря».

Дуже довго він ходив з ярмом «перспективний». Минулого сезону стати лідером «Зорі» йому не вдалося. Можливо, футбольні, а, швидше (так вже у нас повелося), навколо футбольні моменти завадили йому задихати на повні груди.

Стартові тури чинного чемпіонату показали – замість пушка над верхньою губою, у Дмитра з’явились справжні чоловічі вуса. Раніше він задовольнявся виходом на заміну, тепер Юрій Вернидуб довіряє йому безумовно. Він віддячує – дубль у першому турі, впевнена гра в останньому.

ЦАП. Валерій Федорчук (24 роки). «Карпати».

Зараз закидаєте мене претензіями – який Федорчук атакувальний півзахисник. Шановні, не поспішайте. Більш універсального гравця в Україні ви не знайдете. В «Кривбасі» Максимова Федорчук відіграв майже на всіх позиціях: лівий захисник, опорний півзахисник, грав під нападником, крайнього півзахисника.

Федорчук на полі вміє все. Не беруся судити наскільки добре, але все. Відбір, пас, удар. Якщо в нашій збірній захворіє Боровик, питання, хто стане на ворота навіть не підійматиметься.

Найкраще Федорчук проявив себе саме на фланзі, а найяскравіше граючи під нападником. Його працездатність відверто дивує. Якщо ти захисник і знаєш, десь поряд Федорчук, краще швидше звільняйся від м’яча, бо буде горе.

Форвард. Олексій Антонов (27 років). «Чорноморець».

А ось тут, мушу зізнатись, я в розгубленості. Якщо решта списку, це ймовірність, то Антонов – це можливість, яку наполегливо ігнорують тренери збірної. Один виклик до її лав у 2011, і все. Антонов, свого роду, унікум.

Він грає тільки на чистих м’ячах, майже не допомагає захисту, але, при цьому, коефіцієнт корисної дії зашкалює. Придивіться в наступному турі до його гри прискіпливіше – він НІКОЛИ не втрачає м’яч.

Антонов належить до тієї нечисленної групи форвардів, що однаково класно і починають, і завершують атаки. Та й 10 голів за сезон, граючи в «Кривбасі» з дірою нижче ватерлінії, заслуговує на повагу.