Геннадій Орбу: Нам треба якомога швидше піти шляхом Росії

Колишній гравець національної збірної України про шлях,яким маємо піти.

"Сьогодні найголовніше, на мою думку, усвідомити комусь, що, по-перше, на мундіаль до Бразилії вже точно не поїдемо, бо всі шанси втрачено, по-друге, збірній потрібне кардинальне омолодження. Відтак місця таким гравцям, як Анатолій Тимощук, Руслан Ротань або Сергій Назаренко в ній немає (до речі, не впевнений, чи буде оте місце, наприклад, для Богдана Бутка, Євгена Селіна й Тараса Михалика). І чим раніше це усвідомимо, тим краще.

Розбирати дії окремо кожного з наших футболістів смислу не бачу. Бо вважаю, що лише один із них власне грав у футбол, не заслуговуючи навіть грама критики, — донецький воротар Андрій П’ятов. Усім іншим має бути соромно, тому про них не варто говорити. Просто-таки не побачив у нашому складі виконавців — ну, в мене немає слів…

Іще більше мають соромитися своєї роботи члени нашого тренерського штабу: якщо сказати м’яко, то для мене очевидно, що самі гравці не повірили у цих людей. А як у них можна було повірити, якщо там усі — в. о., ніхто не хоче проявити мужність і перевести всі стрілки на себе?

Раніше ми тут, у Донецьку, не могли зрозуміти, чому тренери національної команди ігнорують футболістів «Шахтаря»? Чому не грає В’ячеслав Шевчук, натомість виходить неготовий Євген Селін; чому «не помічають» найкращого бомбардира двох останніх чемпіонатів України Євгена Селезньова; чому, зрештою, ніяк не знаходять місця у старті для Олександра Кучера — однозначно провідного нашого центрбека? А ще є Марко Девич і Тарас Степаненко… Проте вчора більшість із них вийшла й… розчинилася на полі. Тобто виходить, що можна безнадійно загубити на полі будь-якого гравця — навіть класного…

Для мене також очевидно, що на ці дві гри потрібно було запросити справжнього наставника. Я б поставив двох кандидатів — Мирона Маркевича або Мірчу Луческу. Повторюю: на дві гри треба було забути про певні принципи й спробувати домовитись із фахівцями. Упевнений: за умов правильного підходу, ці особистості не залишилися б глухими до прохань. Але довірилися в. о. (та ще й двом — це де таке бачили!) й у результаті цілком прогадали, заваливши відбірковий турнір.

Нам, безумовно, треба якомога швидше піти шляхом Росії, де вже великий досвід роботи із закордонними тренерами. Вони вже мають солідні результати: без проблем проходять кваліфікації до великих турнірів, інколи непогано там виступають — згадуємо «бронзу» чемпіонату Європи-2008. Чому в них так виходить? Бо ті фахівці, які до них приїжджають, є цілком незалежними, самостійними в своїх поглядах людьми, особистостями. Вони не є членами системи, не грають за чиїмось правилами, не ставлять в основу футболістів на «прохання» когось. У цьому — їхня сила. У цьому ж — їхня незручність для керівництва. Однак якщо росіяни зуміли себе переламати, чому ми не можемо?".