Васильков: "Євро" — це шанс для всієї країни

ЄВРО-2020 — 3 березня 2012 — admin Переглядів: 2710

Поділитись:

Тележурналіст Микола Васильков — Друг «Євро – 2012». Він знає про цей чемпіонат усе чи майже все. Та й не тільки про цей. І не скупий на слово.

ДОВІДКА. Микола Васильков — українській журналіст, телерепортер. Здобув визнання як один із ведучих «Третього тайму» — найпопулярнішоїв Україні аналітичноїй водночас веселої передачі про футбол. Автор і ведучий рубрики у телепрограмі «Інший футбол», урамках якої щотижня інспектує єврооб’єкти України, а останнім часом — і Польщі. Офіційно став Другом «Євро – 2012». За опитуванням телеглядачів у 2011 році визнаний найактивнішим журналістом за темою «Євро». Працював на світовій першості 2006 року в Німеччині, на «Євро – 2008» у Швейцарії та Франції, на чемпіонаті світу в Південній Африці 2010 року. Його репортажі завжди вирізняються вигадкою, гумором і позитивом.

— Миколо, чи сподівалися ви на звання Друга «Євро»?

— Аж ніяк! Був на презентації цієї ініціативи, коли обирали перших п’ятьох Друзів чемпіонату — серед них, наприклад, брати Клички. Це мене зацікавило, хоча я ще не розумів, що саме і як робитимуть Друзі. Та ось зателефонував Маркіян Лубківський, голова Місцевого оргкомітету УЄФА «Євро – 2012», і сказав, що ведучі програми «Третій тайм» удостоєні честі бути Друзями «Євро». Правда, потім з’ясувалося, що один із нас, Віктор Леоненко, вже має звання «патріота футболу» і бути Другом «Євро» не може.

Тоді я запросив Лубківського до нас у прямий ефір. Він як досвідчений піарник радо погодився. Ну, а в студії ми вже влаштували «показовий виступ», зображаючи здивування!

— Ви побували на всіх українських стадіонах майбутньої першості. Який сподобався найдужче?

— Лише на харківському після реконструкції я ще не був, планую зробити про нього сюжет. Але знаю, що він класний. І саме там — найзавзятіші вболівальники в Україні. У Львові — найпатріотичніші, а у Харкові та Дніпропетровську — найвідданіші шанувальники своїх футбольних клубів.

Найвидовищніший стадіон в Україні — «Олімпійський». Туди можна піти, щоб навіть просто побачити суперсучасний мембранний дах. Коли ізсередини дивишся нагору, здається, що ти в летючій тарілці. І, звичайно, вражає шалений простір — кілометрові діагоналі. Аж не віриться, що таке можливо серед мегаполісу з його щільною забудовою! Всім раджу екскурсії, які проводяться там регулярно.

Львівський стадіон — мій улюблений. Він дуже компактний, має найбільший нахил трибун — до 40 градусів! Там навіть поставили парапетики, щоб уболівальники раптом не попадали. Як і в Донецьку, з будь-якої точки стадіону все поле як на долоні. На відкритті «Львів Арени», коли співала Анастейша, було видно навіть артикуляцію співачки. Абсолютний ефект присутності!

Серед усіх чотирьох «Донбас Арена» — найкращийза сукупністю вимог. Там застосовані найсучасніші технології, які залишаться такими ще принаймні років десять! Водночас цей стадіон досить закритий. Там чимало зон, куди доступ у нематчеві дні заборонений. Система — як у Пентагоні: доступ за картками, багато сек’юриті…

А ось на «Олімпійському» після завершення підготовки доступ на всю територію буде вільний. На жаль, побігати там, як до реконструкції, тепер буде неможливо. По-перше, через дороге легкоатлетичне покриття, а по-друге — при будівництві використовувалися сертифіковані за міжнародними екологічними вимогами матеріали, поводитися з якими треба відповідно. Наприклад, по газону не можна ходити, бо є загроза його інфікування.

— Кажуть, ви особисто доклали рук до будівництва НСК «Олімпійський». Як саме?

— Чотири дні працював на реконструкції як волонтер, Там є плитка, яку яклав, і ліхтарі, які прикручував. Можу навіть провести тематичну екскурсію. (Сміється). Звичайно, мій внесок — це крапля в морі, та все одно приємно.
Працював і на будівництві стадіону у Львові. Крім того, саме я приніс на стадіон офіційний м’яч «Євро – 2012» і подарував директору з будівництва.

— Ви проінспектували польські стадіони та загалом готовність Польщі до «Євро – 2012». Можете порівняти з Україною?

— Ми робили репортаж про Вроцлав і Познань, ще поїдемо до Гданська й Варшави.

Виявляється, у нас і поляків однакове, «дзеркальне» сприйняття ситуації! Думаємо: «Польща — це ж ЄС, у них усе вже давно готово…». А поляки кажуть: «В Україні — олігархи, стадіони-стотисячники, вони там уже все відбудували…». Насправді у них — трохи кращі шляхи, а стадіони здали раніше ми. Звичайно, Польща далеко попереду за готельною базою. Зокрема, там дуже розвинена система хостелів, мотелів і кемпінгів. Причина очевидна — до Польщі їде значно більше туристів з Європи, бо її сприймають у загальноєвропейському контексті й календарі подій. Чому майже всі збірні — учасниці «Євро – 2012» вирішили базуватися там? Не тому, що у нас умови гірші — вони насправді кращі, — а тому, що Україна все ще лишається «білою» (чи «чорною»?) плямою на мапі Європи.

У Польщі незадовільний стан залізничних шляхів. Так, до них курсує багато сучасних швидкісних поїздів із Німеччини та Франції, електрички там зручніші й новіші — але вокзали в поганому стані, навіть столичний. У нас навпаки: шляхи і вокзали — нормальні, а ось поїзди…

Борис Колесников, міністр інфраструктури і людина, відповідальна за підготовку України до «Євро», переглянувши нашу телепрограму про транспорт у Польщі, запросив нас із оператором Сашком до Кореї, де будуються нові поїзди для України. Зауважив, що потяги будуть не гірші, а в дечому й кращі за ті, що курсують Польщею. Ми поїхали. Звісно, поїзди адаптовані для наших колій та інших реалій, не такі швидкісні, як у самій Кореї, бо для цього потрібні спеціальні колії. Ми дісталися із Сеулу до заводу «Hyundai» за півтори години — а це 600 кілометрів! У Кореї я встиг попрацювати на складанні поїздів, долучився майже до всіх монтажних процесів. Ці потяги — надзвичайний прорив для України! Тепер із Києва до Львова можна буде дістатися за чотири з половиною години, а до Харкова — за три з половиною!

— На чемпіонатах Європи і світу ви не новачок. Що для кожного з них було характерним?

— Звичайно, першість у Німеччині показала, що футбольна інфраструктура в цій країні дає змогу приймати чемпіонати хоч щороку. І без програм підготовки великих футбольних свят стадіони весь час реконструюються і вважаються найкращими в Європі. Наприклад, в Гельзенкірхені спорудили просто неймовірну арену на понад 50 тисяч глядачів — повністю криту. З даху звисає велетенське табло у формі куба, а поле з газоном виїжджає за межі стадіону, щоб могло «відпочити» під сонцем!

Швейцарія й Австрія — невеликі країни, які зіткнулися з шаленим напливом фанатів. Стадіони в них на таке не розраховані, тож довелося робити тимчасові трибуни, а після закінчення — демонтувати. Це було їхнє ноу-хау.
В Австрії та Швейцарії все було невеличке, камерне. У нас розмах значно більший!

До чемпіонату світу в ПАР тамтешні очільники підійшли по-державницькому. В них, як і у нас, велика корупція, але вони серйозно стежили, щоб гроші не «дерибанилися». Усі свої проблеми приховали, зігнавши в гетто неблагополучне й задерикувате чорношкіре населення. Дорожня поліція, яка не проти брати «мзду», взагалі нікого не зупиняла. Готелі на час змагань подорожчали не більше ніж у два з половиною рази. Режим апартеїду залишив у спадок чимало суперових доріг — наприклад, від Йоганнесбурга (до речі, він на одному меридіані з Житомиром!) до Преторії — а це як від Києва до Обухова — три 4-смугові (в один бік) освітлені шосе. Ви уявляєте це в нас?! Білі люди у Південній Африці, у принципі, й досі залишилися «білими людьми» — ви не побачите білошкірих серед прибиральників і прислуги (хоча Мандела зробив велику справу, і поступ явно є). Я там був єдиним журналістом із пострадянського простору, бо жодна національна збірна звідти не грала на чемпіонаті світу. До мене телефонували всі: з балтійцями я робив прямі радіовключення, росіянам і білорусам щось коментував, писав статті в різні країни…

— Які ваші очікування від нашого «Євро»?

— О, то буде найщасливіша пора! Звичайно, я повторю за багатьма, що це великий виклик для України, ривок у розвитку... Львів не побудував би сучасних аеропорту і стадіону, а тепер ці споруди потягнуть його уперед: місто поруч із ЄС, звідти до Кракова — ближче, ніж до Києва. І коли Львів увійде до загальноєвропейського культурного календаря, сюди на стадіон приїдуть із концертами провідні західні шоу-виконавці. «Євро» — це шанс для всієї країни, але найбільше від нього виграє Західна Україна. Туристично вона розвиватиметься швидше і отримає багато дивідендів.

Взагалі на «Євро» буде класно, я в цьому не сумніваюся. Це видно вже навіть з ажіотажу. Він шалений! Попит на квитки під час першої стадії продажу перевищив пропозицію в 70 разів. Загалом планується продати півтора мільйона квитків — як на чемпіонаті світу! Звичайно, це завдяки Україні, бо в нас — найбільші стадіони. Крім того, у Львові та Харкові гратиме група «Б» — найдужча, так звана «група смерті»: Португалія і Нідерланди, Данія і Німеччина. Це будуть неймовірні матчі!

А ще дуже цікаво буде спостерігати непритаманну для України космополітичну ситуацію в містах. До Києва приїдуть 400 тисяч уболівальників. Побачимо, чи готові кияни до цивілізованого спілкування та обслуговування.
Готуються найбільші за всю історію цих змагань фан-зони: У Варшаві — абсолютно рекордна, понад 100 тисяч квадратних метрів, у Києві — 70 тисяч чи й більше.

Чекаємо на шалений євродрайв!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Микола Васильков, Євро-2012

Васильков: "Євро" — це шанс для всієї країни

Микола Балакін розсудить Данію і Португалію в Лізі Націй!

«Чернігів» з мегакамбеком з 0:2 вирвав останнє місце у 1/8 фіналу Кубка України: усі пари

Віталій Миколенко достроково залишив розташування збірної України з футболу

Названо суддю матчу Україна - Північна Ірландія

Останні новини

Вибір редактора

Таблиця коефіцієнтів УЄФА: Україна втримала позицію після першої поразки «Шахтаря»