Дем'яненко: У Луцьку для себе перспектив не побачив

Екс-наставник «Волині» хорошої думки про свого наступника Віталія Кварцяного і поганої - про Анатолія Пісковця.

— Анатолію Васильовичу, перш за все дозвольте поцікавитися: після оголошення про відставку, де зараз перебуваєте?

— Удома, в Києві. Поки що відпочиваю.

— Ви лише відмовилися працювати з командою чи вже офіційно оформили свою відставку? Іншими словами, де-юре ви вже не працівник ФК «Волинь»?

— Розірвали угоду за згодою обох сторін. Ніхто ні на кого жодних образ не тримає.

— А кошти, які вам були винні, виплатили?

— Усю суму — ні. Але ми досягли компромісу, тож тепер я вже до лучан жодних матеріальних претензій не маю.

— Тобто теперішній ваш статус дозволяє шукати нову команду?

— Так. І це мене дуже радує, адже працювати я хочу.

— Анатолію Васильовичу, що із задуманого вами у «Волині» не вдалося здійснити?

— Особисто в моїх планах було створення конкурентоспроможного колективу. А з боку керівництва клубу робилися певні конкретні кроки для того, щоби поборотися за зону Ліги Європи.

Але прийшла весняна частина чемпіонату, картина відразу змінилася. Почалися фінансові проблеми, які ефектом ланцюжка позначилися на команді. Як наслідок, настали невдачі в спортивному плані. Я вирішив, що час іти.

— На ваш погляд, чому почалися всі ці фінансові негаразди?

— Я не влазив у всю цю кухню. Моя справа — тренувати. А коли це вже стосувалося безпосередньо моєї частини роботи, тоді й виникали претензії в робочому порядку. Наприклад, не вистачало полів для тренування або несвоєчасно виплачували зарплатню гравцям. Це лише окремі деталі загальної проблеми.

— Але прощання з командою — вчинок і надто важливий крок. Невже неможливо було цього уникнути?

— Я особисто в Луцьку для себе перспектив не побачив.

— Свого часу ви прийшли у «Волинь» зі своєю командою помічників, зокрема із Анатолієм Пісковцем. У таких випадках колеги йдуть пліч-о-пліч, підтримуючи один одного в біді та радощах. А тут, виходить, ви пішли, а він лишився. З боку здається така обставина дивною…

— Правильно ви підмітили: ми з паном Пісковцем разом прийшли. Він учинив непорядно! Ось що я вам скажу. Та Бог йому суддя. Ніколи не чекав такого з його боку, відтак сподіваюся, що більше з ним не пересікатимемося.

— Ви говорите про це емоційно. Деталізуєте, що саме між вами та паном Анатолієм сталося?

— Ні. Скажу лише, що його вчинки — його проблеми.

— Повернення Кварцяного до «Волині» стало для вас передбачуваним?

— Ось про цього фахівця в мене хороші відгуки. Я Віталія Володимировича добре знаю, в нас з ним здавна нормальні стосунки. Він місцевий, отже прищеп­люватиме гравцям жагу до боротьби за честь свого краю.

— Тепер, Анатолію Васильовичу, будете придивлятися до тутешніх клубів чи можете повернутися до практики роботи за кордоном? Досвід же маєте.

— Хочу продовжити тренерську кар’єру в Україні. Усе-таки тут домівка. Але ж, як кажуть, не все так просто, як того хочеться.

До слова, нагадуємо