Через його школу пройшла більшість коментаторів українського телебачення. Це він давав поради початківцям та випускав в ефір Циганика, Вацка та Гливинського. Мова про Сергія Степановича Савелія.
- Підходжу до Пузача: «Анатолію Кириловичу, можна ваш коментар стосовно матча?» «Та пошли они все…..» Відео записалося, і, якби за мною водилися якісь підлянки, то міг би запросто дати цьому хід. Але я дуже поважав київське «Динамо» і всіх , хто там працював.
- Ви через багато років розумієте гравців та тренерів, які після програних матчів так себе поводять? Наприклад, їдеш за ними в іншу країну, а вони відмовляють у інтерв’ю…
- Як журналіст я їх не розумію. Ось, наприклад, одна з подібних ситуацій. Ми домовилися про продовження прямого ефіру по завершенню трансляції, коли «Динамо» стало чемпіоном і Олексій Михайличенко був тренером.
Всі деталі погодили з Ігорем Суркісом, щоб інтерв’ю Михайличенка одразу по закінченню гри потрапило у прямий ефір. Щоб він після фінального свистка не до команди йшов обніматись та вітатись, а до нас, у прямий ефір.
І от вони стали чемпіонами, я до нього підходжу, а він: «Подождите, мне нужно сначала команду поздравить». Я йому пояснюю, що це прямий ефір. Михайличенко сказав: «Ну не надо мне это интервью». Ви розумієте, як я себе відчував? По-перше, я старший за нього майже на 10 років.
До того ж, скільки я з «Динамо» тоді проїздив. Мене вважали фартовим для киян. І він так зі мною повівся. Після того я ніде у нього не брав інтерв’ю. І не хочу. Ви, напевне, розумієте, як я до нього ставлюся.
- Ви багато років працювали на флеш-інтерв’ю після матчів Ліги чемпіонів. Чому Лобановський замість себе часто присилав вам Михайличенка?...
У Лобановського була гіпертонія. Уявіть, у мене ця хвороба третього ступеня, вище бути не може, але у нього була на рівні 5-го. Після матчів йому було важко. У мене траплялися випадки, коли виникали накладки зі зв’язком закордоном. Не ми ж там транслюємо.
І Валерій Васильович знав, що за неявку клуб може бути оштрафовано. Дозволялося, щоб приходив не тільки головний тренер, а й представник клубу. Це все було чітко регламентовано.
Олександр Сердюк, який тоді працював у прес-службі, говорив Лобановському: «Валерій Васильович, штраф буде!» Лобановський приходить, а іспанці ще апаратуру не підготували. «А так вы не готовы? Тогда я пошел», - це були його слова.
- Відчували перед ним тремор?
- Трішечки бувало. Пригадую, як йому важко було, коли ми в Києві програли 4:1. Після гри він пройшов повз мене, і я зрозумів, що тут не до інтерв’ю.
Готувати питання для Лобановського було дуже важко, оскільки кожне з них могло повернутися проти Вас…
Згадується, як після домашнього матчу запитую: «Чому вдома не вдалися до атакувальної манери, не випустили двох нападників?»
Лобановський: «Ну вы неправильно понимаете современный футбол. Сейчас нет защитников, полузащитников, нападающих. Сейчас есть команда, атакующая команда». А найбільше мені запам’яталися його слова після злощасного матчу у Лондоні на Уемблі.
- Це той матч, на якому помилки припустився Олексій Семененко? Ребров зрівняв рахунок на останній хвилині гри, а він через проблеми технічного характеру та перешкоджання в його роботі сказав, що «Динамо» програло…
- Так. Після того матчу я став коментувати матчі Ліги чемпіонів. Тоді не телевізійне керівництво призначало коментаторів, а самі клуби. Фактично це «Динамо» обирало коментатора. Хоча слово «обирали» можна замінити на «радили».
Після гри ми взяли інтерв’ю у Лобановського, а він не знав, що Семененко помилився. Пів країни справді думали, що «Динамо» вилетіло з Ліги чемпіонів. Я ніколи не бачив Лобановського таким радісним.
Він сказав: «Нет, ну вы согласитесь, что редко кому так выпадало, как киевскому «Динамо» лицом по Уэмли повозить этот «Арсенал». Мы не спасли ничью, а потеряли победу». Прикро, що це інтерв’ю через технічні проблеми полетіло «на сателіти» і в ефірі не демонструвалося. Можливо, тоді б всі зрозуміли, що Семененко просто помилився.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Знайшов помилку? Виділи її та натисни CTRL+Enter.
Новини по темі: